Work Text:
Як і в будь-яка інша людина, Гінтокі має свій Секрет. Так-так, саме Секрет із великої літери.
Часті зникнення тривалістю в кілька днів, незв'язні виправдання своєї відсутності або ж і зовсім мовчазне ігнорування будь-яких запитань, періодична глибока замисленість посеред обговорення важливих тем...
Шинпачі не засуджує. І навіть майже розуміє. Бо ну... Секрет є Секрет?
І ні, це не означає, що Шинпачі не цікаво. Йому ще й як цікаво, його вроджена цікавість дорівнює тій самій, про яку кажуть, що вона кішку губить. Шинпачі, на щастя, не з сімейства котячих, та й до старості дожити б не відмовився, тому розпитувати Гінтокі не лізе. Так, лише зрідка уважно поглядає з-під напівопущених повік, вкладаючи у ці глибокодумні погляди всі теорії, що крутяться на язиці. Гінтокі, передбачувано, це все ігнорує. Або не бачить за скельцями окулярів — він би міг.
Поговорити про можливий Секрет іноді виходить з Кагурою, але від цього не стає легше. У неї ж шило в дупі ще більше, ніж у Шинпачі, тож вона кілька разів намагається зав'язати розмову з Гінтокі, з'ясовуючи, куди він зникає і чому ніколи не бере їх із собою. Гінтокі не звертає уваги, Гінтокі відмахується, Гінтокі «випадково» заїжджає Кагурі мискою з тясю по лобу, і та відступає — в прямому і переносному сенсах, — зрозумівши, що діставати його просто марно.
Зі спухлою гулею Кагура невдоволено завалюється на диван, несильно вдаривши Шинпачі ногою, і робить тому «великі очі». Шинпачі киває, розуміючи все без слів: жодних відповідей вони не дочекаються, набагато реальніше створити клуб анонімних змовників, де виправдання поведінці Гінтокі придумають швидше, якісніше і, мабуть, навіть логічніше за реальні.
Допоки одного разу той не зникає під час складного завдання, пов'язаного з якудза.
Шинпачі та Кагура з ніг збиваються, намагаючись його відшукати, але запеклі ділки лише дивляться на них, підтиснувши губи, і повідомляють, що й гадки не мають, куди подівся їхній «білобрисий клоун». У Шинпачі неспокійно тягне під сонячним сплетінням, Кагура, злегка втративши контроль над власними емоціями, у пориві люті розносить їхній котацу, Садахару сумно скиглить, киваючи головою вбік кімнати Гінтокі. Так, усім не по собі.
А потім Гінтокі з'являється так само раптово, як і зник. Живий, здоровий, цілий, і від його яскравої усмішки хочеться затулитися долонею. Кагура, що стоїть поруч, роздратовано шипить, що зараз виб'є з цієї кучерявої макітри всю дурість, аби більше не забував попереджати про можливі відлучки, але Шинпачі стискає її зап'ясток, утримуючи на місці.
Гінтокі живий. Гінтокі повернувся. Запитувати про будь-що, як і раніше, нема сенсу. Та й хіба не це — константа їхніх взаємин?
Вони розбираються із якудза, і життя триває. Зрідка вони займаються роботою, традиційно влипаючи по дорозі в дуже великі неприємності, Кагура продовжує знищувати запаси їжі, наявні в йородзуї, Гінтокі — полювати на «Джамп» і вмирати за полуничним молоком, а Шинпачі... Шинпачі... Шинпачі прибирає, готує і стежить, аби ці бовдуряки не переламали собі шиї під час особливо складних справ. А ще, звісно ж, спостерігає за Гінтокі. Чужі відлучки стають менш регулярними і більш короткими, що додає нову купу запитань до цікавості Шинпачі. І все ж він продовжує мовчати.
Доки Гінтокі не зникає знову.
Його відсутність погано діє на всіх. Перші два дні Шинпачі з Кагурою звично вештаються кімнатами йородзуї, намагаючись знайти собі заняття. На п’яту добу, коли дах у обох їде майже повністю, до них піднімається Отосе: на подив, запитуючи про місцезнаходження Гінтокі, а не вимагаючи орендну плату. По закінченню тижня вони стикаються під час прогулянки парком з Окітою, який, дізнавшись, що Гінтокі зник, мимохідь повідомляє, що Кондо теж давненько не бачили.
Шинпачі б заспокоїтися і вирішити, що просто деякі особливі придурки з їхньої компанії взяли і втекли на який-небудь навіжений парубочий вечір. Або вирішили врятувати світ самотужки. Або задумали очолити якийсь фест для отаку, не посвячуючи інших у плани. У Шинпачі багато ідей для годування власних запитань-думок. І він майже готовий змиритися і, як завжди, чекати, коли на восьмий день відсутності Гінтокі стулки сьодзі роз'їжджаються в боки після короткого постукування і на порозі йородзуї опиняється незнайомець.
Одягнений він на західний манер: пом'ята світла сорочка, поношений костюм у смужку, довгий бежевий плащ, який не підходить погоді, але все одно накинутий на плечі. Образ завершують яскраво-червоні кеди і неймовірний розгардіяш на голові.
Шинпачі здивовано вигинає брову і, поправивши окуляри, піднімається з дивана йому назустріч.
— Вибачте за вторгнення, — незнайомець усміхається на всі тридцять два. — Я шукаю Сакату Гінтокі. Він же тут живе?
— Так, — киває Шинпачі, підходячи ближче. За спиною чується шурхіт — здається, Кагура, яка вирішила подрімати посеред дня, теж зацікавилася тим, що відбувається, і висунула голову зі свого притулку в стіні. — Це йородзуя, де Гінтокі за головного. Але його зараз немає. Ви у справі?
— М-м-м, це особисте, — усмішка незнайомця злегка тьмяніє. — А він скоро повернеться?
Кроки за спиною, що супроводжуються характерним для невиспаної Кагури шарканням, підтверджують здогадки Шинпачі про те, що поспати їй не вдалося.
— Зазвичай ми не розголошуємо таку інформацію, — надто вже діловитим тоном повідомляє Кагура, — але Гін-тяна не було вдома цілий тиждень. А хто взагалі його питає?
Шинпачі не бачить, Кагура все ще стоїть у нього за плечем, але він готовий посперечатися, що вона схрестила руки на грудях і зараз мружиться, уважно вивчаючи їхнього несподіваного гостя.
— Що ж, я сподіваюся, Гінтокі скоро повернеться, — спокійно відповідає незнайомець, сховавши руки в кишені штанів. — Передайте йому, що його шукав Доктор.
— Доктор хто? — безуспішно давлячи позіхання, запитує Кагура.
Губи незнайомця знову роз'їжджаються в широкій усмішці:
— Просто Доктор. Це моє ім'я.
— Дивне ім'я. — Кагура робить крок і рівняється з Шинпачі. — І ви сам теж дивний. Звідки ви знаєте Гін-тяна?
Незнайо... Доктор робить кілька кроків у напрямку до виходу, але, обернувшись, таки відповідає:
— Я старий друг. Він знає.
— Звісно, знаю, — за засунутою стулкою сьодзі спершу миготить знайома висока тінь, а потім у отворі з'являється сам Гінтокі. — Тебе, Докторе, спробуй не знати.
Шинпачі ледь стримує стогін полегшення, що розв'язав би тугий вузол занепокоєння під самим горлом.
Повернувся.
Злегка пошарпаний, розлючений більше, ніж зазвичай, із кількома подряпинами на обличчі, зате, на подив, навіть із усіма кінцівками.
— Але ми з Шин-тяном не знаємо! — намагається протестувати Кагура, але Гінтокі тільки махає на неї долонею, пильно вдивляючись в очі Доктору.
Той, здається, не має нічого проти такої уваги і погляд витримує, лише ледь помітно схиляє голову, і усмішка його кривиться.
— Я чекав допомоги, між іншим, — вдосталь намовчавшись, видає Гінтокі, скорчивши скривджену мармизу. — Мені довелося жити в котячій шкурі цілий тиждень, Докторе! Де тебе носило?
— Ти був котом? — спантеличено скрикує Кагура.
Шинпачі теж із задоволенням би закричав, але просто зараз намагається нагадати нижній щелепі про потребу піднятися з підлоги і закрити рот, доки звідти не почала капати слина — настільки сильне його здивування.
— Бути котом не так уже й погано, — парирує Доктор, розводячи руками. — Мені якось навіть довелося поспілкуватися з кішками-медсестрами. — Договоривши, він застигає, а потім морщить ніс: — Хоча, гаразд, це, мабуть, не найеталонніше знайомство із тих, які варто заводити.
Гінтокі закочує очі:
— Мені довелося добувати собі їжу на смітнику і вмиватися лапою! А ще я не мав можливості підтертися після туалету! І після всього цього мене разом із Зурою, горилою та зграєю безпритульних котів Едо намагалися позбавити дорогоцінних м'ячиків в ім'я якогось божевільного короля з котячої планети!
Вираз обличчя Доктора настільки безцінний, що Шинпачі, якби мав під рукою камеру, обов'язково б його сфотографував. Величезна кількість емоцій відображаються в його очах і злегка божевільній усмішці, а потім він схиляється, вхопившись за плече Гінтокі, і починає реготати:
— Тільки ти міг так влипнути, друже, тільки ти.
Гінтокі роздратовано пирхає і намагається скинути чужу долоню з плеча, але Доктор, судячи з усього, тримає міцно.
— Неправда. У мене багато знайомих придурків, — бурмоче Гінтокі, кидаючи косі погляди на всі боки. — І ти, Докторе, перший у списку.
Відсміявшись, Доктор випрямляється і, коротко гикнувши, киває:
— Навіть не сперечаюся. Вибач, що не зміг допомогти цього разу. ТАРДІС, здається, все ще ображена на те, як ти втік посеред відновлення після бою з якудза, і вельми неохоче прилітає в Едо нині.
Що? Якудза? У Шинпачі починають закипати мізки.
— Гін-тяне... — протяжно відгукується він, привертаючи до себе увагу, ледь не здригаючись від того, наскільки різко Гінтокі обертається до нього.
Він дивиться на них із Кагурою кілька довгих секунд, потім важко зітхає і махає вбік Доктора.
— Знайомтеся, це Доктор. Він один із майже вимерлих видів аманто, Володар Часу. Хоча як на мене, так він Володар Придурків. Але він часто допомагав мені вибиратися з усілякого срання. А ще ми з ним іноді... ну, подорожуємо.
— Я теж хочу! У мене є сонцезахисний крем і купальник! — задоволено верещить Кагура.
Доктор сміється:
— Боюся, купальник тобі не знадобився б. Хоча...
— Не смій, Докторе, — Гінтокі раптово серйознішає і обертається до Доктора, застережливо піднявши палець. — Ми домовлялися, що в це все не буде втягнутий ніхто, крім мене.
Доктор швидко знічується, але згідно киває, навіть не намагаючись сперечатися.
— Я пам'ятаю. Але ТАРДІС ніяк не могла тебе засікти, а коли мені таки вдалося приземлитися, я вирішив, що варто поцікавитися, де тебе носить.
Гінтокі, який запустив було руку у волосся, чортихається крізь зуби, виплюнувши щось підозріло схоже на «знову блохи», і робить кілька кроків, перш ніж впасти на диван.
— Я давно тобі казав, щоб ти залишив ТАРДІС мені, а сам спробував відчалити до космосу з кимось із інших приїжджих аманто. Я впевнений, що...
— Що таке ТАРДІС? — не витримує Шинпачі, якому власна голова нагадує паровий котел, що загрожує ось-ось вибухнути.
— Абревіатура. Темпорально-антигравітаційний регулятор дистанцій і світів*, — скоромовкою відгукується Доктор.
— Людина і корабель, — бубонить Гінтокі, що сховав обличчя у диванній подушці. — Його космічний корабель, схожий на телефонну будку. Довго пояснювати. От якщо він мені його віддасть...
— Та не віддам я тобі його! — сміється Доктор.
— Я можу купити, — ліниво піднявши голову, повідомляє Гінтокі.
Видавши незрозуміле крякання, їх перебиває Кагура:
— Ти не платиш нам зарплату третій місяць, яке ще купити корабель?
Коли три голоси майже зливаються в єдиній суперечці, Шинпачі просто обіймає голову руками, намагаючись усвідомити все, що відбувається.
Він, звісно, знав, що, як і будь-яка інша людина, Гінтокі мав свій Секрет. Так-так, той самий горезвісний Секрет із великої літери.
Тепер він знає, що Секрет, здається, звуть Доктор — теж із великої літери, але це ні на йоту не наближає його хоча б до найменшого розуміння ситуації. Звісно, їм потрібен час, кілька розмов і, можливо, навіть спільна вечеря, але поки що...
— ТАРДІС не продається, Гінтокі! — регочучи, гне свою лінію Доктор.
— Я дам тобі триста єн, хочеш? — примружується той.
Поки що Шинпачі явно спантеличений.
Утім... Секрет є Секрет.