Chapter Text
Чого шукав не зрозуміти в лісі посеред ніде?
Хлопець чорнявий собі спокійно йде.
Але коли раптово зав'яли навколо квіти серце заніміло.
Якось різко потемніло,
Однак повинна бути середина червневого дня.
Чому ж така зміна?
Гаррі спіткнувся об коріння. Окуляри з носа збились.
"Бляха"- ругнувсь на видосі, та так і завмер
Хрускнула гілка праворуч .До нього хтось наблизивсь
-Ви хоча б під ноги дивились- голос молодий такий знайомий і чужий водночас.
"Я помер?"
Поттер здійняв голову і зіткнувся з темним поглядом очей.
Юнака - ні монстра, що відібрав в нього стільки спокійних ночей.
Але той не нападав, просто чекав
Дивний вигляд в нього тай не кажи, якийсь старший?
Такої одежі вже носять більше півстоліття.
По типу знаті і вельмож
Він як древній моноліт незворушний.
- Ти з передмістя ? - запитав той.
- Я не тутешній. Загубився. Скажи будь ласка, де я і який зараз день?
- 31 серпня 1940. Ліс поблизу маєтку Редлів - мого дому. Отже заблукав?
Гаррі знітившись опустив голову дивлячись на носки черевиків.
Він відчуває потилицею погляд голодний
- Тут небезпечно.. пауза.
Хлопець випрямився:
- Я Гаррі Поттер.
- Том Редл . Той просто кивнув і повторив:
- Тут небезпечно містере Поттер. Ти можеш заночувати в маєтку. І повернувся крокуючи геть.
Чому здалося, що на його шиї кривавий слід
Ні, Гаррі тобі просто треба було поспати як слід
Він - пустився за магглом вслід.
Ну не може ж бути так що він опинивсь у минулому,
У лісі ще з Томом Редлом - старшим?
Дива - не збіг, а його Поттерове клеймо - так мабуть воно.
І щось його ще непокоїть..Тільки назви цьому поки нема.
Ніч темна й важка не спалося ніяк.
На постілі в гостьовій спальні, Гаррі лежить навзнаки.
Здавалося - поруч маньяк.
Поттер підводиться і в мить до вікна.
Він примружив очі
Сади пусті ..- стривай.
Там, щось на узліссі промайнуло
Сиве вовче хутро.
Просто вовк .. але ж воно сяяло.
А як ні то..
Там і чорне як ніч без зірок магічне відлуння
В Гаррі ледь не сталась панічна атака
Вовкулака? Ще свіжий образ Люпина в голові
Коли немає повні, якраз навпаки.
Такі перевертні ввжались міфом завжди
Що за біс потягнув мене у клятий ліс?
І так сидів в напівдрімоті нерозгаданих загадок до самого світанку
Не знав, що бути біді .
Коли спускався на сніданок:
- Чому так тихо ?
Гаррі не помітив як запитав це вголос
І здивувавсь відповіді неочікувано гучній у темному коридорі.
Якби Гаррі обернувся, побачив би блискучі звірині очі.
- Батьки поїхали, а слуги - ми не тримаємо більше двох.
Але станом на зараз все " відносно в нормі"
Йому вистачило на беземоційне
"Доброго ранку"
- Погані сни?
- Може й так
- Ти бачив.
Гаррі здійняв голову, рука на джинсах напружилася стислася на чарівній паличці
- То це був ти вночі.
- Який ти вранці чарівно-прямолінійний- Редл складає руки на столі.
- Якщо я скажу, що ні повіриш?
- Аконіт собі в горлянку запихни- Гаррі не боїться, він злий - Тоді можливо.
У який ще жах його занесло?
Чи значить це, що Волдеморт ще зі перевертня батьківським спадком?!
- Я не покусаю... - Том виглядає надто розважено.
- Та звідки мені знати.
- Ну я міг би легко вбити, проте не стану.- Жертва ні, не тепер. Можливо майбутній партнер?
- Ти надто цікавий. Є в тобі щось таке що я неодмінно пізнаю. Редл не рухався, але було відчуття, ніби він став ближче і потягнув носом запах Гаррі.
"Зрозуміло вводить вміло в одержимості оману , який батько такий син."
Гаррі скривився наче проковтнув полин
І закрив лице долонями.
Як він міг наосліп іти за ним?
Гріх гратися із часом і чужими долями.
- Я маю йти. Хлопець сподівався уникнути кровопролиття
Йому потрібна ця Вовча трава.
- Ти прийдеш знову.
Шепоче Том як вирок чи змову.
І Гаррі не може заперечити.
Якщо вовк обрав жертву-
Не відпустить, хоч куди ти тікай.
Нехай цей світ згорить, нехай.